Хто такі рукокрилі?

Літнього вечора, як заходить сонце, вилітають на полювання рукокрилі. Цікаво дивитися, як вони, розкривши крила, безшумно, але стрімко літають за комахами над містами, парками, лісами.

Систематичне положення:

• Царство: Тварини – Animalia
• Тип: Хордові — Chordata
• Клас: Ссавці – Mammalia
• Підклас: Плацентарні – Eutheria
• Ряд: Рукокрилі – Chiroptera
• Підряд: Крилани – Megachiroptera
• Підряд: Лиликові — Microchiroptera

Рукокрилі, або кажани — одна з найзагадковіших й найунікальніших груп серед тварин. Їх ряд налічує понад 1400 видів, що становить приблизно 1/4 ссавців, що нині живуть. За кількістю видів рукокрилі поступаються лише гризунам. Поширені по всій земній кулі, найбільша видова різноманітність присвячена вологим тропікам; відсутні у високогір’ях та Арктиці. На основі морфології виділяють 2 підряди: крилани та кажани. У першому підряді 1 родина, у другому – не менше 16.

Кажани – зовсім не миші! Це слово буквальний переклад з німецької «fledermause» і увійшло до російської мови за часів Ломоносова. В українській мові є особливе слово для позначення цих тварин — «кажани, або лилики». Термін «рукокрилі» більше відповідає біологічній суті цих тварин і не дозволяє плутати їх з мишами (ряд Гризуни), що часто відбувається серед широкого загалу.

Рукокрилі – єдині ссавці у світі, пристосовані до активного польоту. Це можливо завдяки переднім кінцівкам, що перетворились на крила. Несучою поверхнею є гола шкіряста перетинка, натягнута між видовженими II-V пальцями передньої кінцівки та задньою кінцівкою. Часто є хвостова перетинка, натягнута між задніми кінцівками і частково або повністю включає хвіст. У небагатьох кажанів довгий хвіст вільний від перетинки (наприклад, у родині Rhinopomatidae). Розміри загалом дрібні: маса найдрібнішої кажана — свиноноса (рід Craseonycteris) з Індокитаю близько 2 г, найбільшого – летючої лисиці Pteropus vampyrus — до 1600 г. Розмах крил варіює у різних представників ряду від 15 до 170 см.

Зовнішня будова

Тіло вкрите густим хутром, зазвичай однотонно забарвлене в коричневі тони (від палевих до яскраво-рудих і майже чорних). Деякі представники мають яскравіше, іноді строкате забарвлення. Морда у представників низки родин несе особливі шкірні вирости, що функціонально є частиною ехолокаційного апарату. Очі зазвичай невеликі, розмір вушної раковини варіює від дуже невеликої, майже прихованої у волосяному покриві, до дуже великої, близько половини сумарної довжини тіла з хвостом (максимальна величина для ссавців). У видів родин Thyropteridae й Myzopodidae у основи кисті та на ступні розвинені округлі присоски, що дозволяють тваринам утримуватися на нижній стороні листя.

У криланів на грудині, подібно до птахів, розвивається потужний кістковий гребінь — кіль, до якого кріпляться грудні м’язи. У кажанів кіля немає, опора для м’язів забезпечується іммобілізацією (а іноді й повним зрощенням) частин грудної клітки.

Положення задніх кінцівок незвичайне: стегна розгорнуті під прямим кутом до тіла, у зв’язку з чим гомілка направлена ​​назад і убік. Така будова є пристосуванням до специфічного способу розміщення на відпочинок: рукокрилі підвішуються збоку на вертикальні або знизу на горизонтальні поверхні, чіпляючись кігтями задніх лап за найменші нерівності.

Активність / Сховища

Активні зазвичай уночі. Не здатні будувати гнізда. На день влаштовуються в дуплах дерев, між гілок, в печерах (утворюючи часом гігантські скупчення кілька сотень тисяч особин), у різних порожнинах будинків, скель.

Живлення

Хоча 80% рукокрилих харчуються комахами, багато тропічних видів харчуються виключно фруктами та нектаром. Деякі — хижаки, полюють на дрібних хребетних, таких як риби, жаби, миші, птахи і навіть інших кажанів. Є спеціалізовані фруктоїди та нектароїди. Кажани-вампіри (або кровососи) становлять малу частку від усіх рукокрилих – всього 3 види – і живуть тільки в Латинській Америці, харчуються вони кров’ю теплокровних хребетних, тобто ссавців (свійські тварини) і птахів. Усі кажани України харчуються виключно комахами.

Орієнтація

Як і дельфіни, багато рукокрилих комунікують і орієнтуються за допомогою високочастотних звуків – ультразвуку. Ця властивість називається ехолокацією. Використовуючи тільки звук, кажани можуть «бачити» все, крім кольору. У темряві вони можуть визначати перешкоди, навіть такі, як людське волосся. За допомогою гортані рукокрилі видають звукові сигнали, які відбиваються від предметів в вигляді відлуння, яке сприймається потім вухами. Рукокрилі не сліпі, наприклад крилани мають чудовий зір. Частоти звуків, що випускають кажани в польоті, лежать у межах 14 -70 кілогерців. Кажани можуть чути ультразвук з частотами від 14 до 200 кГц.

Міграція / Зимівля

У помірних широтах холодні зими змушують кажанів мігрувати чи впадати у «сплячку». Дальність перельотів деяких видів кажанів сягає понад 2 тисячі км, щоб знайти підходящу печеру або покинуту шахту, де вони можуть залишитись на період 6-9 місяців. Але далеко не всі мають таку здатність до тривалих перельотів.

У період глибокого сну (гібернації) кажани абсолютно беззахисні. Температура їх тіла знижується майже до температури навколишнього середовища, життєві процеси уповільнюються, що проявляється у скороченні кількості ударів серця та частоти дихання (до кількох за хвилину). Завдяки цьому витрата накопиченого влітку бурого жиру зводиться до мінімуму і звірята можуть дожити до весни. Однак при появі найменшого зовнішнього подразника, наприклад, перепаду температури або інших кліматичних умов, кажан негайно прокидається. Якщо температура навколишнього середовища перестає їх влаштовувати, здасться занадто низькою або навпаки високою, а вологість повітря знизиться, тварини починають пошуки нового місця для зимівлі.

Ці ссавеці має досить великий обсяг тіла по відношенню до його маси, тому збереження відповідного рівня вологості є для них питанням життя чи смерті. У період зимового сну кажани не мають можливості поповнювати запаси вологи, тому вони змушені шукати сховища в таких місцях, де вологість повітря близька до 100%, тобто в печерах. Крім того, там, як правило, стабільний мікроклімат та постійна температура, що так само важлива для зимового сну.

Деякі види (такі як нетопир лісовий та вечірниця руда) є далекими мігрантами, що перелітають, наприклад, із північної Європи до південної частини, до Середземного моря.

Розмноження

В тропіках розмножуються 2 рази на рік, в помірних широтах лише в літній сезон. У другому випадку деякі види родини Лиликових (Vespertilionidae) паруються восени, сперма зберігається у статевих шляхах самиць, а запліднення відбувається навесні. Вагітні самиці навесні відлітають з місць зимівлі в тепліші регіони, де об’єднуються у виводкові (материнські) колонії. Народження дитинчат відбувається приблизно через півтора-два місяці. Самиці народжують найчастіше одного, рідше двох дитинчат. В одних видів перші кілька днів самиці носять дитинчат на собі під час польоту (дитинча тримається саме за сосок), а в інших видів залишають у сховищі. Молоді ростуть швидко, часто навчання польоту займає близько трьох тижнів. Самці й самиці, що не розмножуються, часто збираються в окремі групи або живуть одиночно.

Тривалість життя

Тривалість життя різна. У мігруючих видів від 5 до 10 років. Осілі види живуть трохи довше – до 25. Деякі види, які мешкають у печерах і більшу частину часу сплять, можуть прожити й більше. Наприклад, нічниця Брандта (на фото вгорі сторінки) прожила 42 роки у печерах Сибіру.

Роль в екосистемах

У всьому світі рукокрилі відіграють важливу роль у підтримці балансу популяцій нічних комах. Лише один кажан може спіймати сотні комах на годину, а великі колонії ловлять тонни комах щоночі, в тому числі багато видів жуків та нічних метеликів і, звичайно ж, комарів. Винищуючи велику кількість сутінкових та нічних комах, кажани відіграють важливу роль у біологічній боротьбі з комахами – «шкідниками» сільського та лісового господарства. У тропіках фруктоїдні та нектароїдні види рукокрилих відіграють роль у поширенні насіння та запиленні рослин, тим самим підтримуючи виживання тропічних лісів.

Охоронний статус

Низька швидкість зростання популяцій рукокрилих (народжують лише 1- 2 дитинчат на рік), знищення природних біотопів, руйнування сховищ рукокрилих, а також негативне ставлення до них з боку людини (що іноді призводить до зумисного знищення) — все це фактори, які за останні кілька десятиліть поставили рукокрилих на межу зникнення.

Фауна рукокрилих України включає 28 видів, що належать до двох родин— підковикових та лиликових. В Україні рукокрилі визнані вразливою групою, яка потребує особливої ​​охорони. Охорона цих тварин регламентується низкою міжнародних угод:

«Бернська конвенція про охорону дикої флори та фауни та природного довкілля в Європі» (Берн, 1979) (Закон України…, 1996). Відповідно до неї всі види фауни рукокрилих Європи внесені до Додатка II Конвенції — як види, що потребують суворих заходів їхньої охорони.

«Угода про збереження популяцій рукокрилих у Європі» (EUROBATS) (Закон України…, 1999) розроблена в 1991 р. у рамках Конвенції щодо збереження мігруючих видів диких тварин (Бонська конвенція, 1979).

На національному рівні охорона рукокрилих регламентується Законами України «Про тваринний світ» (Закон України…, 2001) та «Про Червону книгу України» (Закон України…, 2002). Усі види рукокрилих України занесено до Червоної книги України (ЧКУ, 2009).

На регіональному рівні охорона рукокрилих регламентується Рішенням Харківської обласної ради від 25.09.2001 р. про затвердження «Червоного списку Харківської області».

Укладачі: А. Влащенко, А. Прилуцька