Вірус сказу і кажани

або «знання» – не тільки сила, а ще ваша безпека і хороше самопочуття.

Більшість нерідко чули з різних джерел – від знайомих, з газет і по телебаченню, з повідомлень санітарних служб (СЕС), що кажани небезпечні тим, що переносять вірус сказу. Це породжує хвилю страху, агресії та передчасно негативного ставлення до цих тварин.

У зв’язку з цим ми хочемо прояснити ситуацію щодо цієї важливої теми.

Віруси – це неклітинні інфекційні агенти, які розмножуються (реплікуються) всередині клітин живих організмів. На даний момент описано понад 5 000 різних вірусів. З них класифіковано 11 різних генотипів вірусу сказу, що відносяться до роду Lyssavirus, сімейства Rhabdoviridae. У Європейських видів рукокрилих зустрічаються два з них – EBLV-1 і EBLV-2. Класичний же вірус сказу RABV, який циркулює в популяціях диких і домашніх ссавців (лисиць, вовків, котів, собак та ін.), у рукокрилих Європи не зустрічається.

Так, на даний час відомо всього 5 випадків смерті людей в Європі після укусу кажанів. Причому у двох з них немає клінічного підтвердження генотипів EBLV-1 або EBLV-2. У всіх випадках потерпілі не були вакциновані ні до, ні після інциденту.

За даними голландських вчених ризики передачі людині вірусу сказу EBLV-1 і EBLV-2 дуже малі. Так, з 45 європейських видів кажанів вірус сказу був відзначений всього у трьох: EBLV-1 – у пізнього кожана (Eptesicus serotinus, верхнє фото), EBLV-2 у двох видів нічниць: нічниці водяної (Myotis daubentonii) і нічниці ставкової (Myotis dasycneme). Два останні види зиму проводять переважно в підземеллях: печерах, штольнях, бункерах, льохах, – а влітку оселяються в лісових масивах і в неурбанізованих ландшафтах сільській місцевості. Тому ймовірність контакту цих видів з людиною мінімальна. Пізній кажан – переважно синантропний вид – мешканець наших міст. Саме цей вид люди найчастіше виявляють у себе в під’їздах, на вулицях і в квартирах. Але ця обставина аж ніяк не є приводом для паніки — далеко не всі особини є носіями вірусу. Крім того, хворі тварини швидко стають неактивними (тому що уражається центральна нервова система), втрачають здатність до польоту і гинуть. З цієї причини вірус циркулює в популяції рукокрилих досить повільними темпами.

На фото нічниця водяна

Так само результати досліджень свідчать про можливий імунітет у рукокрилих до EBLV. В цьому випадку вірус не потрапляє в слину, і ймовірність передачі вірусу людині або домашній тварині навіть при сильному укусі прагне до нуля. Взагалі в Європі відомі лише поодинокі випадки передачі EBLV іншим видам: 5 – людина, 2 – домашній кіт, 5 – вівця й 1 – кам’яна куниця. Вірусологи відзначають, що патогенність EBLV однозначно нижче, ніж у класичного вірусу сказу. Так що вітчизняні СЕС і ветеринари необґрунтовано перебільшують масштаби небезпеки для людини з боку рукокрилих!

Так, щодо можливих шляхів передачі вірусу сказу рукокрилих EBLV слід знати наступне – вірус живе виключно всередині організму і швидко гине в зовнішньому середовищі. У хворих тварин він накопичується в мозку, шкірі шиї та слинних залозах. Тому найвірогідніший шлях передачі вірусу – це потрапляння достатньої кількості слини хворої тварини в кров або на слизову людини, тобто при сильному укусі! Повітряно-крапельним шляхом, респіраторно, через залишки життєдіяльності або при прямому контакті з твариною (дотик, перебування поруч) – заразитися EBLV неможливо.

Тому, щоб уникнути негативних наслідків, необхідно запам’ятати одне просте правило – не брати рукокрилих голими руками. Щільну подвійну господарську або шкіряну рукавичку тварина не прокусить, а, отже, і не буде небезпеки передачі інфекції. Це правило універсальне для всіх видів рукокрилих і пов’язано не тільки з небезпекою передачі вірусу. Треба розуміти, що для рукокрилих безпосередній контакт з людиною – це стрес, як і для будь-якої дикої тварини, і в спробі самооборони тварина буде нервувати та намагатися вкусити «нападника». Але, з іншого боку, в умовах міста їм просто необхідна наша допомога. Тому якщо Ви знайшли кажана не дуже активним, замерзлим і виснаженим на вулиці (особливо в холодну пору року), не проходьте повз – рукою в рукавичці помістіть його в коробку або іншу ємність з можливістю потрапляння кисню та зв’яжіться з фахівцями.

Якщо все ж таки тварина вкусила Вас, то необхідно обробити місце укусу та обов’язково звернутися за лікарською допомогою. Зараз процедура профілактичної вакцинації становить 4 щеплення, а пост-контактного – 6. Після вакцинації у людини зберігається імунітет до вірусу сказу протягом декількох років.

Ситуація з вірусом сказу EBLV у європейських видів рукокрилих ще раз демонструє унікальні особливості цих тварин. У процесі розвитку активного польоту у рукокрилих модернізуються системи репарації (відновлення) генетичного матеріалу та імунної відповіді. Вони здатні акумулювати й «знешкоджувати» деякі вірусні інфекції, згубні для інших ссавців. Тому збереження і подальше вивчення цих тварин допоможуть в розробці нових противірусних вакцин і забезпеченні кращого захисту людини та тварин в майбутньому.

Матеріали

• Керівництво Українського Центру Охорони Кажанів «Кажани та сказ»
• Стаття Ботвинкина А. Д. «Смертельные случаи заболевания людей бешенством в Евразии после контактов с рукокрылыми. (Обзор литературы)». Plecotus et al., 2011

Склала: К. Кравченко