Більшість видів рукокрилих Харківської області в теплий період року живуть в дуплах дерев. Саме в дуплах самки приносять своє потомство. Виводкові колонії самок кажанів оселяються не тільки в дуплах дерев в лісах і парках, а й на горищах будинків в селах і містах. Однак більшість видів рукокрилих Харківської області – нічниця водяна, нічниця Брандта, нічниця Наттерера, вечірниця мала, вечірниця руда, нетопир лісовий, нетопир-пігмей і вухань бурий – використовують саме дупла.
Кожен з цих видів віддає перевагу якомусь певному типу дупел. Руді вечірниці обирають старі дупла дятлів, а малі вечірниці оселяються в дуплах на місці тріщин і розломів в стовбурах. Нічниці Брандта і нетопири селяться в щілиноподібних дуплах або порожнинах за відсталою корою. Різні види обирають дупла, розташовані на різній висоті. Вухані віддають перевагу дуплам з льотком на висоті лише кілька метрів, а нетопири і вечірниці можуть оселятися на висоті 18 і навіть 23 метра.
Усі дуплисті дерева не можна віднести до здорових дерев в лісівницькому розумінні цього терміну. Як правило, такі дерева уражені трутовими грибами, а дупла формуються на місці зламаної гілки, морозобійної тріщини або інших ушкоджень. Іншу частину дупел в лісі виготовляють дятли, причому ці птахи теж вибирають дерева, вже уражені трутовиками (деревина м’якша). Дерево з таким недоліком вже не годиться для столярної обробки, з нього не зробити дошки або іншого корисного в господарстві предмета. Унаслідок такої ось “непотрібності” для людини дерева з дуплами розцінюються лісниками як категорія деревини, яку треба вирубувати в першу чергу, “щоб “здоровим” деревам рости не заважали”. Але ж саме такі дерева – основна домівка для рукокрилих і ще десятків інших видів птахів і ссавців.
Вирубування старих дуплистих дерев – одна з головних причин зникнення кажанів.
Колонії кажанів не живуть в одному дуплі усе літо. Кожна колонія налічує від декількох десятків до 2 сотень особин, і кожні декілька днів або тижнів звірятка переміщуються між різними дуплами. Зазвичай колонія поселяється на площі 30-100 гектар і за літо змінює 40-50 дупел. Наприкінці весни – на початку літа рукокрилим потрібні дупла, що добре прогріваються (теплі). В цей час вони оселяються в сухих або усихаючих деревах і обирають дупла на більшій висоті. Коли настає час пологів, самиці переселяються невеликими групами в інші дупла, де народжують дитинчат. Перші декілька днів самиці можуть літати з дитинчатами і переносити їх з собою між дуплами. Коли ж молоді кажани починають літати самостійно, вони переселяються в такі дупла, які ще не були заселені цього літа.
Можна тільки уявити, яка різноманітність дерев і порожнин в них потрібна для нормального життя рукокрилих в лісі!!!
Вивчення кажанів у лісах Харківщини фахівці Kharkiv Bat Group розпочали у 1999 році в околицях Біологічної станції Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (Зміївський район Харківської області). Перш за все шукали дерева, в дуплах яких мешкали кажани, та описували ці дупла за багатьма параметрами. Завданням такого дослідження було з’ясувати породи й вік дерев, замешканих кажанами, походження дупел. Тваринок відловлювали з колоній (з дотримання всіх застережень), щоб з’ясувати їх видовий склад та чисельність.
У наступні роки пошук дупел з кажанами здійснювали у таких лісових масивах, як ліси Ізюмської Луки, плакорні діброви в околицях с. Мохнач та м. Чугуїв, заплавні ліси поблизу м. Балаклія, ліси в околицях Харкова та с.м.т. Краснокутськ. Було встановлено, що кажани оселяються у деревах, старіших за 90 років, та, відповідно, обирають старі лісові масиви. Ці тварини віддають перевагу дубовим лісам та вкрай рідко трапляються у соснових. Це пов’язано з тим, що соснові ліси (бори) Харківської області переважно штучно насаджені, тож там майже немає старих дуплястих дерев. Частина кажанів оселяються у заплавних лісах Сіверського Дінця, де ще збереглися старі й сухі дерева.
Окрім пошуку замешканих кажанами дупел досить повну інформацію про те, які кажани мешкають у лісовому масиві, дають відлови павутинними тенетами. Наприклад, вкрай важливо знати, в якому за розмірами лісовому масиві може існувати та відтворюватися колонія, а в якому — ні (просто забракне придатних дупел). Такі відлови дають змогу оцінити чисельність кажанів у різних лісах. Натепер таку оцінку проведено для більшості великих дубових лісових масивів області. Вдалося з’ясувати, що найбільша чисельність кажанів в урочищі “Печенізька дача”, що на правобережжі Печенізького водосховища. Також високу чисельність кажанів відзначено у заплавних лісах Сіверського Дінця в околицях м. Ізюм та на території національного природного парку “Гомільшанські ліси”. Навпаки, одним з найменш замешканих кажанами великих лісових масивів виявився масив на території Краснокутського району, поблизу с. Козіївка. Варто підкреслити, що саме на цій ділянці старий ліс був майже повністю зрубаний. Різні види кажанів представлені у цих лісових масивах по-різному. Так, найбільша чисельність нічниць Брандта відзначена у лісах в околицях с. Мохнач. Нетопирі (лісовий та пігмей) прагнуть селитися ближче до водоймищ, тому найчисленнішими ці два види є в лісах на березі Сіверського Дінця та водосховищ. Однак наймасовішим видом кажанів у більшості лісів Харківщини є вечірниця руда.
Попри те, що про кажанів Харківської області відомо вже досить багато, значно більше все ще лишається нез’ясованим. Ці дослідження тривають з року в рік.
Відвідуючи різні лісові масиви регіону, ми бачимо якими варварськими темпами вирубуються ліси, як безглуздо використовуються лісові ресурси. Зрубаний ліс дуже часто не вивозиться, а лишається гнити просто на лісосіках.
Вся інформація про знахідки кажанів у лісах Харківської області використовуються також для охорони лісів. Згідно з чинним законодавством оселища видів, що занесені до Червоної книги України, заслуговують на особливу охорону, й господарювання у таких місцях має бути суттєво обмежене. На практиці цього рідко дотримуються, оскільки відсутні дані про рідкісні види у кожній конкретній ділянці лісу. Ми передаємо зібрані дані з поширення кажанів у лісах до Державного кадастру тваринного світу та до Лісовпорядної експедиції. Ми маємо надію, що в майбутньому ці дані будуть враховані під час планування лісозаготівельної діяльності.
Склав А. Влащенко