Види кажанів Харківської області

На території Харківської області достовірно зазначено (протягом останніх 20 років) 14 видів рукокрилих 6 родів, що належать до сімейства Vespertilionidae.

Нічниця водяна,
Myotis daubentonii Kuhl, 1817

Кажан дрібного розміру, маса близько 6-10 г, довжина тіла близько 40-60 мм, довжина хвоста близько 30-50 мм, довжина передпліччя 36-42 мм, розмах крил близько 25-27 см. Колір хутра на спині бурий, з відтінками від сірого та сріблясто-палевого до шоколадного, контрастує з майже білим або світло-сірим черевом. Вухо та козелок гострі. Крилова перетинка кріпиться до середньої частини плюсни, ступня з пазурами трохи довша за половину гомілки, епіблеми немає.

Один із найчисленніших видів на території Харківської області, на даний момент знайдений у Зміївському, Ізюмському, Краснокутському, Велико-Бурлуцькому, Печенізькому, Чугуївському, Дворічанському, Балаклійському та Харківському районах. Влітку селиться в дуплах дерев, віддає перевагу липам. Самки формують колонії до 30-50 звірків, самці влітку живуть поодиноко чи невеликими групами. У першій декаді червня водяні нічниці приносять по 1 дитинча. Наприкінці червня — на початку липня молодята починають літати. Міграції виду до місць зимівлі починаються в першій декаді серпня, пік міграційної активності припадає на останні числа серпня – перші числа вересня. До кінця вересня водяні нічниці повністю переселяються до зимових сховищ. На території Харківської області цей вид зимує у занедбаних штольнях (відома найбільша зимівля для всієї території Північно-Східної України), підвалах та погребах та тріщинах скельних обривів. Навесні водяні нічниці прокидаються від зимового сну в останній декаді березня і в квітні вже переселяються в літні місця проживання.

Полюють представники цього виду переважно над водоймами. Літають швидко, стрімко певною траєкторією на висоті 10-20 см над поверхнею води. Вилітають на полювання в густих сутінках і полюють усю ніч. Ехолокаційні сигнали середньої чи низької інтенсивності в діапазоні 85-35 кГц, з максимальною амплітудою близько 45 кГц. Живе до 22 років.

Для збереження виду насамперед слід обмежувати (забороняти) рубки старих лісів, особливо вздовж великих та середніх річок. У зимовий період – обмежувати відвідування людьми місць зимівлі цього виду.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.

Нічниця ставкова,
Myotis dasycneme Boie, 1825

Тваринка середнього розміру, маса 13-25 г, довжина тіла 57-68 мм, довжина хвоста 45-53 мм, довжина передпліччя 43-49 мм, розмах крил близько 28-35 см. Колір хутра на спині від каштаново-шоколадного до сріблясто- палевого і оливково-сірого, черева – від коричнево-сірого до майже білого, хутро густе і довге. Вухо та козелок гострі. Ступня з кігтями значно довша за половину гомілки. Крилова перетинка кріпиться до гомілковостопного суглоба, епіблеми немає. Нижня сторона міжстегнової перетинки воль стегна та гомілки негусто оволоснена.

Відносно рідкісний вигляд на території Харківської області поширений спорадично. Наразі знайдено у Зміївському, Ізюмському, Велико-Бурлуцькому, Печенізькому та Харківському районах області. Однак розмноження виду встановлено лише у чотирьох місцях: поблизу русла річки Сіверський Донець та на Печенізькому водосховищі. Великі виводкові колонії (до 300 особин) поселяються на горищах, невеликі групи знаходять у дуплах. У першій декаді червня самки ставкових нічниць приносять по 1 дитинча. Вилітає на полювання у густих сутінках. Полює на великій швидкості (до 50 км/год) над водою, облітаючи мисливську ділянку по певній траєкторії. Вигляд осілий. Зиму проводить у підземних укриттях, на території Харківської області відоме лише одне місце зимівлі – покинуті штольні. Ехолокаційні сигнали низької та середньої інтенсивності в діапазоні близько 65-25 кГц, з максимальною амплітудою близько 35 кГц. Мешкають до 19 років.

Для збереження виду необхідно виявляти колонії у будівлях людини (на горищах) та брати їх під охорону. Обмежувати (забороняти) ремонтні роботи в будинках, де мешкають колонії, і не допускати знищення самих тварин. У зимовий період – обмежувати відвідування людьми місць зимівлі цього виду.

Охоронний статус: Рідкісний вигляд. Червона книга Міжнародної спілки охорони природи, Червона книга України, Європейський червоний список, Бернська конвенція.

Нічниця Брандта,
Myotis brandtii Eversmann, 1845

Кажан дрібного розміру, маса 5,5-10 г, довжина тіла 38-55 мм, довжина хвоста 31-45 мм, довжина передпліччя 33-39 мм, розмах крил 19-24 см. Колір хутра на спині від рудувато-до темно -Бурого, черева – від сірувато-до палево-білі. Вухо та козелок гострі. Крилова перетинка кріпиться до основи зовнішнього пальця ступні. Ступня з пазурами дорівнює приблизно половині гомілки, епіблема нерозвинена. Основу вуха та козелка висвітлено.

Вперше на території Харківської області цей вид виявлено у 2003 році. На території регіону поширений спорадично (місцями відсутня, подекуди звичайний вигляд). На даний момент нічниці Брандта знайдені в Зміївському, Ізюмському та Чугуївському районах, всі знахідки зроблені поблизу русла Сіверського Дінця. Вигляд віддає перевагу заплавним лісам. Поселяється в дуплах дерев і в порожнинах за корою, що відстала. Вилітає на полювання у густих сутінках. Полює в лісі над прогалинами та галявинами на рівні крон або між стовбурами. Народжують по одному дитинча. Вигляд осілий, але може мігрувати на 300 км. Одним із перших серед інших видів рукокрилих Харківського регіону, що залишає місця літнього проживання – вже в середині серпня. Зиму проводить у підземних укриттях. На території Харківської області відоме лише одне місце зимівлі – покинуті штольні, де відмічено лише кілька особин. Навесні, у середині — наприкінці квітня переселяються до місць літнього проживання. Ехолокаційні сигнали низької інтенсивності в діапазоні 80-35 кГц, з максимальною амплітудою близько 45-50 кГц. Мешкають до 40 років.

Для збереження виду насамперед слід обмежувати (забороняти) рубки старих лісів, особливо вздовж великих річок. У зимовий період – обмежувати відвідування людьми місць зимівлі цього виду.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.

Нічниця Наттерера (Нічниця війчаста),
Myotis nattereri Kuhl, 1817

Кажан дрібного розміру, маса 6-12 г, довжина тіла 40-52 мм, довжина хвоста 39-44 мм, довжина передпліччя 36-43 мм, розмах крил 24-30 см. Колір хутра на спині сіро- або буро-палевий з більш темними основами, на череві – палево-білі. Вухо гостре, довге з рівним заднім краєм. Ступня з пазурами приблизно дорівнює половині гомілки. Крила широкі, крилова перетинка кріпиться до основи зовнішнього пальця ступні. Задній край міжстегнової перетинки усаджений довгими віями та жорсткими щетинками, епіблеми немає.

На території Харківської області вид знайдено вперше в 2003 році в Ізюмському районі, і до цього часу це єдине відоме місце проживання даного виду в області. Мешкає у великих масивах заплавних лісів, уздовж русла Сіверського Дінця. Поселяється у дуплах дерев. Народжують по одному дитинча. Вилітає на полювання у густих сутінках. Полює невисоко від землі, у лісі над прогалами та галявинами, уздовж узлісся та просік, іноді збирає комах із субстрату. Особливості ехолокації виду, і високоманеврений політ дозволяють нічницям Наттерера збирати видобуток (павук, лялечок та личинок комах) із субстрату. Ця особливість дозволить представникам цього виду бути активними майже до перших холодів (початок листопада). Основна міграційна активність посідає вересень місяць. Вигляд осілий, далеких міграцій не робить. Відоме лише одне місце зимівлі виду на території Харківської області – тріщини у скельному урві. Ехолокаційні сигнали зазвичай є дуже низькою інтенсивністю в діапазоні 80-35 кГц, з максимальною амплітудою близько 50 кГц. Мешкають до 20 років.

Для збереження виду насамперед слід обмежувати (забороняти) рубки старих лісів, особливо вздовж великих річок.

Охоронний статус: Червона книга України, Європейський список, Бернська конвенція.

Вечірниця мала,
Nyctalus leisleri Kuhl, 1817

Кажан середнього розміру, маса 12-20 г, довжина тіла 50-72 мм, довжина хвоста 35-48 мм, довжина передпліччя 38-47 мм, розмах крил 26-32 см. Колір хутра від рудувато-коричневого до темно-каштанового, черево трохи світліше спини, волосся з темною основою. Вухо округлої форми, козелок грибоподібний.

Спорадично поширений вид рукокрилих. На цей час відомі знахідки у Зміївському, Харківському, Краснокутському, Богодухівському та Ізюмському районах. Колонії поселяються в дуплах дерев, віддають перевагу дубу та ясеню. Віддає перевагу старим сухим деревам. Розмножується у другій декаді червня. Самки приносять по два дитинчата. На початку липня молоді досягають розмірів дорослих і починають літати. Вилітає на полювання відразу після заходу сонця. Годуються над заплавами річок, лісовими галявинами, узліссями та просіками. Перелітний вигляд на території області не зимує. Мігрує на південь у серпні, максимально відомий переліт – 1500 км, зимує у Криму, на Кавказі та на південному узбережжі Чорного моря (Туреччина). Навесні повертається до лісу області на початку травня. Ехолокаційні сигнали високої інтенсивності в діапазоні 45-15 кГц з максимальною амплітудою близько 25 кГц. Мешкає до 9 років.

Для збереження виду насамперед слід обмежувати (забороняти) рубки старих лісів. Виявляти та брати під охорону місця зупинки виду в період осінньої міграції.

Охоронний статус: Рідкісний вигляд. Червона книга Міжнародної спілки охорони природи, Червона книга України, Бернська конвенція.

Вечірниця руда,
Nyctalus noctula Schreber, 1774

Великий кажан, маса 18-40 г, довжина тіла 60-82 мм, довжина хвоста 46-54 мм, довжина передпліччя 48-58 мм, розмах крил 32-40 см. Колір хутра від шоколадно-коричневого до рудого та палево-рудого . Вухо округлої форми, козелок грибоподібний.

Один з наймасовіших видів рукокрилих в області, зараз відомий для Зміївського, Ізюмського, Краснокутського, Богодухівського, Велико-Бурлуцького, Печенізького, Чугуївського, Дворічанського, Балаклійського, Лозовського, Вовчанського та Харківського районів. У зимовий період – масовий вигляд у місті Харкові.

Влітку колонії поселяються у дуплах дерев. Віддає перевагу дубам. Розмножується у першій декаді червня. Самки приносять по два дитинчата. Наприкінці червня – на початку липня молодята починають самостійно літати. Вилітають на полювання в ранніх сутінках, відразу після заходу сонця. Годуються високо над заплавами річок та лісами. Міграційний статус виду на території області потребує уточнення, оскільки залишається не з’ясованим, тварини, які зимують у Харкові, – це народжені в околицях міста або ж, що прилетіли з північних районів. Вигляд вважається перелітним, найбільш відома дальність становить 1500 км. Весною в лісах з’являється в останніх числах квітня – на початку травня, відлітає на південь у вересні. У Харкові масово починає з’являтися на початку серпня. Масова міграція у місті триває до середини вересня, після цього кількість знахідок зменшується, і з кінця жовтня руді вечорниці починають масово знаходити знову. Щороку протягом зими по Харкову збирають від 200 до 500 рудих вечорниць. Весною представники цього виду залишають місто в останній декаді березня. Ехолокаційні сигнали дуже високої інтенсивності в діапазоні 45-17 кГц, з максимальною амплітудою близько 22 кГц. Мешкає до 12 років, у середньому 3-5.

Для збереження виду насамперед слід обмежувати (забороняти) рубки старих лісів. Виявляти та брати під охорону місця зупинки виду в період осінньої міграції. Тварини, знайдені у Харкові в зимовий період, потребують реабілітації.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.


Вечірниця велетенська,
Nyctalus lasiopterus Schreber, 1780

Гігантська вечірниця – найбільший і рідкісний вид кажанів Європи. Останню підтверджену знахідку цього виду на Харківщині було зроблено у червні 1955 року (61 рік тому). Вигляд вважали зниклим на території області та загалом на більшій частині території України. У 1955 році цей вид знаходили востаннє не лише в Харківській області, а взагалі в Україні, і лише у 2009 році одну особу спіймали в Чорнобильській зоні відчуження (і ще одну тварину зловили на тому ж місці у 2013 році).

Нову знахідку гігантської вечорниці (5 особин) у Харківській області зроблено 31 липня 2016 р. лише за 4 км від межі міста, біля сел. Караван Дергачівського району командою спеціалістів та юннатів Центру реабілітації рукокрилих. Слід підкреслити, що дослідження кажанів у Харківській області ґрунтовно проводять з 1999 року, і за ці роки вже обстежено більшість великих лісових масивів та спіймано понад 15000 кажанів, тому ця нова знахідка гігантської вечорниці не є наслідком недостатньої вивченості кажанів у регіоні. а справді є новою реєстрацією виду.

Проте фахівці Центру реабілітації рукокрилих не впевнені, що ці вечорниці народилися саме в лісах під Харковом, швидше за все, це мігранти з півночі (найближче відоме місце розмноження цього виду знаходиться у Воронезькій області, Росія).

Охоронний статус: Рідкісний вигляд. Червона книга Міжнародної спілки охорони природи, Червона книга України, Європейський червоний список, Бернська конвенція.


Пергач пізній (Кожан пізній),
Eptesicus serotinus Schreber, 1774

Великий кажан, маса 15-30 г, довжина тіла 60-80 мм, довжина хвоста 45-57 мм, довжина передпліччя 47-55 мм, розмах крил 32-38 см. Колір хутра на спині від темно-коричневого до світлого палево- сірого, на череві – від коричнево-сірого до чисто білого. Вуха та козелки гострі, морда темно-бура. Крила великі, широкі, чорні. Епіблема розвинена помірковано.

Один з найпоширеніших видів рукокрилих в області. На даний час знайдено у Зміївському, Ізюмському, Краснокутському, Богодухівському, Чугуївському, Лозівському та Харківському районах. Звичайний вигляд у місті Харкові як у літній період, так і взимку. Влітку колонії самок поселяються у будівлях людини, на горищах. Розмножується у другій декаді червня, самки приносять по одному дитинча. На початку-середині другої декади липня молодята починають літати. Вилітає на полювання у густих сутінках. Годується над заплавами річок, у лісі над полянами та просіками, у містах та селищах над деревами вулиць та парків. Осілий вигляд, навесні літні притулки заселяє в середині квітня, залишає їх у вересні. Зимує у порожнинах стін будівель. Пізніх шкірян часто знаходять у Харкові взимку, зокрема у сильні морози на снігу.

Це пов’язано з тим, що при сильних похолоданнях звірята прокидаються і починають шукати собі тепліші (краще захищені) притулки. Щороку у Харкові знаходять від 40 до 60 пізніх шкірян. Ехолокаційні сигнали дуже високої інтенсивності в діапазоні 65-15 кГц, з максимальною амплітудою близько 25-30 кГц. Мешкає до 19 років.

Для збереження виду насамперед слід виявляти колонії у будівлях людини (на горищах) та брати їх під охорону. Обмежувати (забороняти) ремонтні роботи в будинках, де мешкають колонії, і не допускати знищення самих тварин.

Тварини, знайдені у Харкові в зимовий період, потребують реабілітації.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.

Нетопір лісовий (Нетопір Натузіуса),
Pipistrellus nathusii Keyserling, Blasius, 1839

Кажан дрібного розміру, маса 5-12 г, довжина тіла 46-58 мм, довжина хвоста 30-44 мм, довжина передпліччя 33-37 мм, розмах крил 23-25 ​​см. Колір хутра на спині коричнево-, палево- або рудувато -Бурий, на череві світліший, сірувато-палевий. Вухо та козелок загострені, є епіблема.

Звичайний, але з масовий вид. На території Харківської області наразі знайдено у Зміївському, Ізюмському, Краснокутському, Богодухівському, Велико-Бурлуцькому, Печенізькому, Чугуївському, Балаклійському, Лозівському та Харківському районах. Як сховищ використовує дупла дерев та будівлі людини. Віддає перевагу щілинним дуплам, утвореним на місці морозобійних тріщин. У будинках воліє поселятися за фанерною або дерев’яною обшивкою стін, рідше на горищах. Самки формують великі колонії від 30-50 до 200 особин. Зазвичай приносять по два дитинчата в середині червня. Вилітає на полювання в ранніх сутінках, годується над лісовими галявинами, просіками та дорогами. Перелітний вигляд, максимальна дальність міграції 2000 км., навесні з’являється наприкінці квітня і відлітає на південь наприкінці вересня. Починаючи з середини серпня до вересня відбувається гон і спарювання. Ехолокаційні сигнали середньої-високої інтенсивності в діапазоні 70-38 кГц, з максимальною амплітудою близько 35-40 кГц. Живе зазвичай до 5-7 років.

Для збереження виду в першу чергу слід виявляти колонії у будівлях людини (на горищах) та брати їх під охорону, а також обмежувати (забороняти) рубки старих лісів. Обмежувати (забороняти) ремонтні роботи в будинках, де мешкають колонії, і не допускати знищення самих тварин. Виявляти та брати під охорону місця зупинки виду в період осінньої міграції.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.


Нетопір-пігмей,
Pipistrellus pygmaeus Leach, 1825

Найдрібніша кажан у Харківській області та для України, маса 3-7 г, довжина тіла 32-45 мм, довжина хвоста 20-36 мм, довжина передпліччя 28-30 мм, розмах крил 18-21 см. Забарвлення спини коричневе або сірувато -коричневий, світло-коричневий; черево трохи світліше спини. Вуха та лицьова маска відносно світлі, коричневі, частково депігментовані. Вухо та козелок загострені, є епіблема.

Звичайний, подекуди масовий вигляд. На території Харківської області наразі нетопір-пігмей знайдено у Зміївському, Ізюмському, Велико-Бурлуцькому, Печенізькому, Чугуївському, Балаклійському та Харківському районах. Як притулок використовує дупла дерев із щілиноподібним льотком (тріщини та розломи у стовбурах) та споруди людини. У будинках воліє поселятися за фанерною або дерев’яною обшивкою стін, рідше на горищах. Самки формують великі колонії від 30-50 до 200 особин. Зазвичай приносять по два дитинчата в середині червня. Вилітає на полювання в ранніх сутінках, годується над лісовими галявинами, просіками та дорогами. Перелітний вигляд, максимальна дальність міграції 1200 км, навесні прилітає одним із останніх серед рукокрилих Харківської області – на початку травня, та відлітає на південь одним із перших – у серпні. На території області не зимує. Ехолокаційні сигнали середньої-високої інтенсивності в діапазоні 50-60 кГц, з максимальною амплітудою близько 55 кГц. Живе до 16 (загалом 3-5) років.

Для збереження виду в першу чергу слід виявляти колонії в будівлях людини (на горищах) та брати їх під охорону, а також обмежувати (забороняти) рубки старих лісів, обмежувати (забороняти) ремонтні роботи в будинках, де мешкають колонії, та не допускати знищення самих тварин. Виявляти та брати під охорону місця зупинки виду в період осінньої міграції

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.

Нетопир середземноморський (Нетопир Куля),
Pipistrellus kuhlii Kuhl, 1817

Кажан дрібного розміру, маса 5-10 г, довжина тіла 40-48 мм, довжина хвоста 30-34 мм, довжина передпліччя 31-37 мм, розмах крил 21-24 см. Задній край крильової перетинки з великою добре помітною світлою облямівкою. Колір хутра на спині від палево-бурого до сіро-або піщано-палевого, черево світліше за спину. Вухо та козелок загострені, є епіблема.

Вперше вид відзначений у Харкові у 2000 році. За останні 20 років середземноморські неторопи суттєво розширили ареал проживання на захід та північ, заселили всю територію України. Середземноморські нетопіри майже виключно поселяються у будівлях людини та населяють урбанізовані ландшафти, відомі знахідки з м. Харкова, м. Комсомольського (Зміївський район) та м. Лозова (Лозівський район). У середині червня приносять одного або двох дитинчат. Вилітає на полювання в ранніх сутінках, полює на невеликій висоті над водоймами, пустками та вулицями. Осілі подання, зимує в містах. Представників цього виду знаходять узимку у Харкові, до десятка особин за сезон. Ехолокаційні сигнали середньої-високої інтенсивності з максимальною амплітудою близько 40 кГц. Мешкає близько 4-8 років.

Для збереження виду насамперед слід виявляти колонії у будівлях людини та брати їх під охорону. Обмежувати (забороняти) ремонтні роботи в будинках, де мешкають колонії, і не допускати знищення самих тварин. Тварини, знайдені у Харкові в зимовий період, потребують реабілітації.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.


Лілик двоколірний,
Vespertilio murinus Linnaeus, 1758

Кажан середнього розміру, маса 8-20 г, довжина тіла 54-64 мм, довжина хвоста 36-47 мм, довжина передпліччя 40-48 мм, розмах крил 27-31 см. Хутро чітко двокольорове: на спині – від темно-до рудувато-бурого з майже білими вершинками, що створюють «морозну» бриж, на череві — білястий або яскраво-білий з бурими основами, різко контрастують з забарвленням спини. За вухами та на горлі ділянки жовтувато-або яскраво-рудої вовни. У самок зазвичай 2 пари сосків. Вуха округлої форми, козелок грибоподібний. Епіблема є.

Рідкісний вид на території області. Знайдено у Зміївському, Ізюмському, Лозівському, Харківському районах, а також у м. Харкові. Притулку — переважно будови людини. Самки зазвичай приносять двох дитинчат. Вилітає на полювання в пізніх сутінках, полює на великій висоті, зазвичай над відкритими просторами, рідше над лісом або водоймищами. Перелітний вигляд, але окремі особини можуть залишатися на зимівлю в межах області. Щороку у Харкові знаходять 1-2 особини цього виду. Ехолокаційні сигнали високої інтенсивності в діапазоні 50-20 кГц, з максимальною амплітудою близько 25-30 кГц. Мешкає близько 3-5 років.

Для збереження виду насамперед слід виявляти колонії у будівлях людини та брати їх під охорону. Обмежувати (забороняти) ремонтні роботи в будинках, де мешкають колонії, і не допускати знищення самих тварин. Тварини, знайдені у Харкові в зимовий період, потребують реабілітації.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.


Вухань звичайний,
Plecotus auritus Linnaeus, 1758

Кажан невеликого розміру, маса 5-11 г, довжина тіла 42-55 мм, довжина хвоста 37-55 мм, довжина передпліччя 35-43 мм, розмах крил 24-28 см. Характерна відмінність – величезні по довжині вуха, майже рівні довжині тіла. Колір хутра спини палево- або рудувато-бурий, черево палево-біле, в забарвленні завжди присутні бурі і жовті тони. Кіготь першого пальця крила відносно довгий і вигнутий.

Широко поширений краєвид на території області, але ніде не численний. На даний момент знайдено у Зміївському, Ізюмському, Печенізькому, Чугуївському, Велико-Бурлуцькому, Краснокутському, Богодухівському, Дергачівському та Харківському районах області. Самки формують дрібні колонії по 10-20 особин. Як літні притулки воліють дупла дерев, охоче (на відміну від інших видів рукокрилих) заселяють штучні дуплянки. Розмножується у другій декаді червня, самки приносять по одному дитинча. Молоді починають літати наприкінці липня. Вилітає на полювання у густих сутінках. Полює зазвичай у лісі на галявинах і просіках на невеликій та середній висоті, облітаючи дерева та чагарники. Вигляд осілий. Зимує в покинутих штольнях, скельних урвищах та підвалах будинків. Є не підтверджені повідомлення, що ушани можуть зимувати у дуплах дерев. Особливості ехолокації виду та високоманеврений політ дозволяють вухам збирати видобуток (лялечок та личинок комах, сплячих метеликів) із субстрату. Ця особливість дозволить представникам цього виду бути активними майже до перших холодів (початок листопада) та першими залишати зимові притулки вже в середині березня. Основна міграційна активність посідає вересень. Ехолокаційні сигнали дуже низької інтенсивності в діапазоні близько 85-25 кГц, з максимальною амплітудою близько 50 кГц. Мешкає близько 5-10 (до 30) років.

Для збереження виду насамперед слід обмежувати (забороняти) рубки старих лісів, особливо вздовж великих та середніх річок. У зимовий період – обмежувати відвідування людьми місць зимівлі цього виду.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.


Вухань австрійський,
Plecotus austriacus Fischer, 1829

Австрійський, або сірий вухань частіше зустрічається на заході України, на сході відомі поодинокі знахідки. У Харківській області вперше знайдено у місті Харкові у лютому 2019 року. Довжина передпліччя – 35-43 мм, вага – 5-11 г. Від бурого відрізняється довжиною першого пальця, а також горбками на мордочці. Що стосується сховищ, то віддає перевагу людським спорудам. Осілий вигляд: влітку вушани живуть на околицях населених пунктів, полюють на комах у парках та садах, а зимують у підвальних приміщеннях зазвичай поодиноко.

Охоронний статус: Червона книга України, Червоний список Харківської області, Бернська конвенція.

Склали А. Влащенко та А. Прилуцька

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь