Що загрожує кажанам і чому так важливо охороняти рукокрилих?

Рукокрилі, або кажани, – унікальна група ссавців. У процесі еволюції вони зайняли особливу екологічну нішу: усі європейські види рукокрилих – нічні мисливці на комах. Кажани дуже чутливі до найменших змін у навколишньому середовищі. Основні причини цього – повільні темпи розмноження, використання вже наявних сховищ, складна терморегуляція, необхідність зміни літніх та зимових оселищ, далекі сезонні міграції, життя у соціальних групах. Останнім часом стрімкий розвиток цивілізації виводить цю вразливу групу тварин на межу зникнення.

Кажани України не будують гнізда та не риють нори – вони використовують виключно ті сховища, які надає їм природа чи людина. Це дупла та тріщини у старих лісових деревах; це печери, штольні та гірські тріщини; це щілини та підвали у будівлях людей. Тому, з одного боку, знищення лісів та паркових зон змушує рукокрилих постійно шукати нові сховища у міському ландшафті, а з іншого, міське середовище приховує багато небезпек. Серед них – нерозуміння та жорстокість з боку людей, різноманітні антропогенні «пастки» (відкриті вікна, кватирки та системи вентиляції), руйнація сховищ під час ремонтних та демонтажних робіт у будинках та квартирах.

Рукокрилі не адаптовані до співжиття з людьми й тому дуже вразливі. У першу чергу нам, людям, не треба боятися та панікувати у разі виявлення сусідства з кажанами. Вони вимушено опинилися поряд з нами – у них немає вибору. У такому разі слід звернутися до спеціалістів – професійні зоологи завжди готові дати консультацію та допомогти у взаємодії з твариною. Краще маленька допомога, аніж велике співчуття! Якщо можете допомогти тваринам, що потрапили у неприродні для них обставини, – допоможіть.

Рукокрилі дуже повільно розмножуються – кожна самиця народжує тільки 1-2 дитинчат на рік! Природно, що не усі дитинчата доживають до статевої зрілості та не усі самиці дають нащадків. Тому загибель колонії рукокрилих у кілька десятків особин – значна втрата для «рукокрилої» родини. Щоб відновити чисельність, їм знадобиться мінімум 5-10 років. У Харкові не є рідкісними випадки загибелі десятків та сотень тварин, у той час, коли на ліку життя кожної тваринки.

Ще однією унікальною та часто фатальною особливістю рукокрилих є гетеротермність. Це означає, що рукокрилі не можуть довгий час підтримувати стабільну температуру тіла. Їх температура та активність залежать від температури довкілля. Еволюційно це є захисним механізмом, що дозволяє тваринам заощаджувати енергію. Тому вони такі активні влітку, коли тепло та багато поживи (комах), та впадають у сплячку під час холодної пори року, пізньої осені – взимку. Зимовий період рукокрилі переживають завдяки жировим запасам, накопичених влітку та восени. Слід зазначити, що тваринки не знаходяться у зціпенінні усю зиму. Вони можуть просинатися, літати, пити, змінювати місце зимівлі, використовуючи ці запаси жиру. Кількість таких пробуджень є обмеженою, та непередбачені температурні зміни виснажують тварин раніше, ніж потрібно. Наприклад, якщо тваринки потрапляють на кілька днів у тепле приміщення (офіс, квартира), вони стають активними, проте витрачають енергію без можливості її поновлення. Це призводить до загибелі у досить короткий термін. Протилежною ситуацією, але з так само фатальним результатом, є для рукокрилих переохолодження. Температури нижче нуля також переводять тварин до активного стану – спрацьовує інстинкт самозбереження, проте під час довготривалого охолодження вони так само швидко спалюють свої жирові запаси й гинуть. Саме тому у холодну пору року не можна випускати знайдених рукокрилих на вулицю. Тваринок слід за можливості напоїти, нагодувати та зв’язатися зі спеціалістами.

«Гарячими» періодами у житті кажанів є весняні та осінні міграції. У цей період частішають випадки, коли люди знаходять рукокрилих. З настанням похолодань тварини потребують прохолодних (+4С°–+7С°) сховків, що мають не промерзати впродовж зими, а також бути достатньо вологими. Це може бути печера, штольня, гірська тріщина, а також підвал, льох, щілини у домах, простір між залізобетонними плитами, обшивками балконів, віконними відкосами, парапетами. Одні види рукокрилих, наприклад, нетопирі, вечірниці малі та лилики двоколірні, здійснюють далекі міграції до 2000 км на південь у місця з м’якшим кліматом, для гібернації (сплячки). Інші, такі як нічниці та вухані, що є майже осілими, переміщуються у середньому на 100 – 200 км. У наш час деякі види пристосовуються, змінюючи свої міграційні стратегії. Один з наймасовіших лісових видів – вечірниця руда – нещодавно вважалася далеким мігрантом, але тепер стає майже осілим міським мешканцем. Вона залишається зимувати у містах Північної та Східної України. Та успішність її адаптування багато в чому обумовлюється людським фактором. Чи стане спроба зимівлі у місті еволюційним прогресом для виду або ж фатальною помилкою, залежить саме від ставлення людей.

Кажани – соціальні тварини. Вони мають розвинуту систему соціальних звукових сигналів. Вони активно реагують на лемент одне одного, тому їх часто знаходять групами. Живуть ці тваринки колоніями, від кількох особин до кількох сотень. Причому статево-віковий склад соціальних груп змінюється протягом року. Влітку це материнські колонії з дитинчатами, а дорослі самці живуть окремо. Восени це окремі великі групи молодих особин, що мігрують, шукаючи місця для зимівлі, та рідше – дорослі самиці й самці, у яких в цей період відбувається парування. Взимку, як правило, «сплячі» в одному сховку великі групи – сотні та тисячі особин з різних місць, представники усіх статево-вікових груп. Навесні самці залишаються недалеко від місць зимівлі, а самиці здійснюють міграції назад до лісів. Так і замикається цикл. Ця складна, розділена у часі та просторі соціальна структура рукокрилих робить їх дуже вразливими. Адже виживання популяції залежить від успішності у подоланні труднощів та виконанні природних завдань на кожному з етапів. Влітку – успішне розмноження та вигодовування дитинчат, опісля – накопичення жиру для міграції та гібернації; восени – міграція та парування; взимку – гібернація та у кінці повернення вже вагітними до літніх хованок впродовж весни. И все це для однієї тваринки вагою у середньому до 30 грамів! Приголомшує, як такі вимогливі до умов навколишнього середовища, а тому вразливі тварини живуть у наш час! Час, коли навколишній світ змінюється швидше, ніж може адаптуватися навіть сама людина!

Тому, розуміючи усю складність організації життя рукокрилих та їх існування на межі вимирання, ми, люди, маємо допомогти тваринам. Адже, зберігаючи біорізноманіття, ми намагаємося утримати хиткий баланс природних екосистем, елементом якого є і ми самі.

Толстой Л. М.: Людина вища за тварин не тому, що може мучити їх, а тому, що вона здатна пожаліти їх. А жаліє людина тварин тому, що відчуває, що у них живе те ж, що живе у ній.

Автор: Ксенія Кравченко